Щороку 15 березня відмічається Всесвітній день захисту прав споживачів, який був приурочений історичному виступу у 1961 році в Конгресі США 35 президента країни Джона Кеннеді. Саме тоді у своїй промові Джон Кеннеді визначив основні базові права споживачів, які затим були покладені в основу відповідного законодавства багатьох цивілізованих країн:
        Ö  Право на інформацію
        Ö  Право на безпеку
        Ö  Право вибору
        Ö  Право бути почутим
    Пізніше Всесвітня організація союзів споживачів доповнила Кеннеді ще чотирма правами, які зафіксовані у національному Кодексі споживача:
        Ö  Право на відшкодування шкоди
        Ö  Право на здорове довкілля 
        Ö  Право на споживчу освіту
        Ö  Право на задоволення базових потреб
    Яке з базових прав реалізовано в Україні у повному обсязі? Що мають українці в результаті численних допомогових програм "цивілізованих" країн від ТАЦІС/Бістро, Трансформ, Сороса, GOPA, ЄБА, МФК, і т.п. в Україні? 
    — Треба прямо сказати – теоретично: "ВСЕ", практично: "НІЧОГО". 
    Якщо говорити про "Право на інформацію", то індикатором тут є маркування продуктів харчування з генномодифікованими організмами. 
    Якщо говорити про "Право на безпеку", то про що говорити, якщо "Право на інформацію" не реалізовується основі своїх принципів? Нема у нас ні "Права на безпеку", ні "Права на відшкодування шкоди", бо до того ж у п'яти випадках з шести споживачу не видається розрахунковий документ. А раз нема документального підтвердження покупки, тобто фіксації переходу права власності на товар чи отримання послуги, то споживач практично не має "Права бути почутим". 
    Така ситуація вкрай вигідна іноземним товаровиробникам. Бо тепер в Україні українці мають "Право вибору" між польським і турецьким, між китайським та псевдонімецьким, бо, зазвичай, зроблене в Китаї. А що там за яскравою упаковкою ніхто не знає, бо імпортери вимагають від митниці навіть не питати, в якій країні зроблено, не питати і не перевіряти сертифікати на відповідність та безпечність. І тому "Право вибору" в Україні – це право їсти те, що їхні собаки не їдять… Бо ВОНИ мають "Право на здорове й безпечне довкілля", а утилізація непотребу та прострочених продуктів там дуже дорого коштує. Наша країна для них – вигідне звалище відходів.
    Багатії та заможні скуповуються в парижах та супермаркетах, а багато малозабезпечених городян йдуть на ринки, щоб реалізувати "Право на задоволення базових потреб". І сьогодні, в умовах наростаючої кризи, для міської ради це питання стає ще більш важливим. Бо саме міськрада та її депутати несуть пряму безпосередню відповідальність за життя і здоров'я усіх без винятку мешканців міста. То якщо більш забезпечені городяни можуть якось дати собі раду у складний період, то за тих, хто живе від зарплати до зарплати чи на соціальну виплату, повинні подбати не Верховна Рада, не Кабінет Міністрів, а саме місцеві органі влади й діяти негайно, саме сьогодні.