Під час однієї з останніх нарад членів Президії РНАТ Леонід Петрович Козаченко досить  чітко змалював досить негативну модель розвитку ситуації в Україні в межах грудень 2008 - березень 2009. Питання стояло досить гостро, хоча до панічного настрою було ще далеко… Хто очолить протестні акції непокори? "Голубі" розуміють, що той хто починає, той першим вибуває. Але їхній "столипін" стоїть під парами… Усі думають, що саме зараз може виникнути шанс піднятися на владний Олімп. У більшості немає мільйонів баксів за прохідне місце в парламенті або сотень тисяч з теплу посаду у виконавчій владі. Всі посади були ще за кучманоїдів розпродані й ніхто не захоче їх позбуватися. Завдяки "політичному торжищу" у міністрів сьогодні по десять заступників. Згідно такої науки, як психологія, можна сміливо жартувати, що половину зі своїх заступників міністр не знає в обличчя. То ж якість державного управління залежить тепер виключно від харизми першої особи, а не від апарату. А "керівництво може помилятися" – апаратна аксіома часів херкомів та КДБ…
      Та  нарада не дала відповіді на ключове питання – про стратегію РНАТ та її членів в умовах початку кризи. Не було й спілкування й після тієї зустрічі. Кожен пішов своєю дорогою. В Раді підприємців були "мозгові атаки" з приводу "антикризових заходів", але також не обговорювалася стратегія та тактика існування в умовах нових викликів і загроз.
      І ось знову "Маніфест". Між цим і попереднім, які я знаю, були Інтернет-провокація "Достали", дурний шабаш "базарників"-мінімізаторів й провокація проти автовласників старих авто. Та тексти "Маніфестів" за семантикою і акцентами вже кардинально відрізняються. Якщо в першому ми чуємо заклик до влади щось змінити на краще, то в другому владі уже відмовлено у делегуванні громадянами право на владу: "Влада не для таких, як я", - читаємо в Маніфесті. І далі: "Будь мудрішим – зроби владу своєю".
       Якщо це галса РНАТ – то це вже політичні гасла й РНАТ вже не "дорадчий орган" уряду. З листа Володимира Панченка, заступника голови Ради асоціацій товаровиробників, не зрозуміло, кому він адресований. Чи тільки мені, чи усім? Проте сам текст Маніфесту цікавий, тому наведемо нижче його повний текст.

"ВЛАДА НЕ ЧУЖА ТОБІ

          Любий друже, колего. Чому ми віримо, що хтось може за нас змінити на краще світ, у якому ми працюємо? Може, тому, що ми незалежні? Або за звичкою ще вважаємо себе такими? Ми вміли зробити бізнес або отримати гарну роботу. Ми з тобою не крали, щоб досягти свого власного успіху, та не нищили інших задля цього. Ми просто були розумнішими, спритнішими, далекогляднішими.
          Ми робили своє, піклувалися про свої родини та з презирством ставилися до влади. Ми ніколи не вважали владу своєю. Бо вона була завжди ЧУЖА. Також, вважаючи владу чужою, ми думали, що вона розумна і здатна робити розумні справи. Ми вважали, що влада здатна також робити моральні справи, поступово змінюючись на краще. САМА ПО СОБІ. Вірили, що механізм самовдосконалення закладений всередині.
         Тебе цілком влаштовували твердження про те, що чим менше влада займається твоїми справами, тим для тебе краще. Ти розумів, що зовсім без влади не обійтися, але в твоїй свідомості вона існувала як ЧУЖИЙ організм, за який треба платити, щоб він не заважав жити. Ти і я хотіли позбутися впливу влади. Ти ніколи не замислювався над тим, що влада може бути СВОЄЮ.
         Часом з’являлися окремі представники людей навколо влади, які справляли на тебе враження чесності та розуму і бажання щось змінити на краще. Ти платив їм грошима та часом – і потім розчаровувався, коли бачив: усі вони однакові, коли стають владою. Чому вони так роблять? Адже, стаючи аморальними, вони, мабуть, хотіли вкрасти, присвоїти. І для цього, як підказує логіка, їм потрібна була б твоя підтримка.
         А вони, як навмисне, доводили самодискредитацію до абсурду. Вони прагнули довести, що ця влада тобі ЧУЖА. І, - о Боже! – вони залишалися при владі.
         Може ти й сам в якийсь момент вирішив піти у владу. Став чиновником чи депутатом. І за якийсь час побачив, що твої знання і вміння, твоя здатність якісно і ефективно працювати нікому не потрібні. Ти розчарувався і просто залишив її у спокої, зневірившись, що щось можна змінити… Залишити чужу владу в спокої – саме те, чого їй треба. Для влади зручно, щоб ти ЗАВЖДИ ВВАЖАВ ЇЇ ЧУЖОЮ, бо тоді ти просто ХОВАЄШСЯ від неї у свою справу.
         Постривай, друже, тут є помилка!
         Згадай, останнім часом ти помічаєш, що твій успіх усе більше залежить від чужої влади, і успіху стає все менше. Але усі яскраві, кращі представники невлади – і бізнесмени, і письменники, і менеджери дуже кваліфіковано викривають владу, злочинну, брехливу та дурну. І закликають до того… щоб вважати її чужою. Вони просять відсторонитися від влади. Вони переконують робити свою роботу, свою справу, займатися своєю родиною, не зважаючи на владу.
          Будь мудрішим – зроби владу своєю. Влада насправді дурна, брехлива й аморальна. Але вона не чужа – вона твоя. Ти повинен це усвідомити, інакше – програєш. Твій успіх скоро закінчиться, якщо ти будеш вважати, що владу можна підкупити чи ігнорувати. Влада вважає, що це вона тебе купує, дозволяючи поки що жити та дихати. Але завтра вона буде думати та робити інакше.
           Спочатку ти повинен взяти владу під контроль. І не думай, що це тобі легко вдасться. Контролювати владу – така сама щоденна твоя важка робота, як  і твій шлях до успіху. У тебе ж не виникає ілюзії, що можна раз на рік сходити на роботу або тиждень позайматися бізнесом i щось з цього вийде? Не ховайся за відмовками, що в тебе немає часу, що треба займатися роботою і родиною. Ти, як і я, вже внутрішньо переконався в тому, що влада – твоя. Так працюй для того, щоб вона стала реально твоєю й залишалася твоєю. Стань членом, головою громадської організації, партiï, руху, клубу, депутатом будь-якого рівня, функціонером виконавчої влади. Об’єднайся з іншими, такими як ти. Заполони владу своїм розумом і мораллю. Побудуй правильну й ефективну систему, яка піддається впливу та контролю, і керуй нею. Якщо ти уже є у владі – впроваджуй свої принципи. Своїй владі дуже потрібна твоя чесна і відверта робота. Я не повинен тебе вчити, як робити справу. Коли кожної хвилини знатимеш, що влада твоя, ти зможеш повірити твердженням, що на владу можна не звертати уваги.

         Сьогодні твій і мій внутрішні світи змінилися.
         І ми разом змінимо зовнішній світ.

        Володимир Панченко, заступник голови Ради асоціацій товаровиробників *"
_________________________________________________________________  
                     * збережено виділення та стилістику автора.
     Маніфест гармонійно доповнює листівка пиєднатися до Акції 12 лютого у м. Дніпропетровську з гаслами, з якими не можу повністю погодитися.  В капіталістичних країнах розвинутого соціалізму ПДВ - бар'єр для імпорту та джерело фінансування інновацій та інвестицій в людський потенціал... То чи варто ще більше відкривати внутрішній ринок для імпорту? А щодо курсу долару - то він всього відображає рівень довіри/недовіри до національної валюти, тобто влади:

 www.dniprograd.org

ВИМАГАЙ СИЛЬНОЇ ГРИВНІ!

Громадська організація ГРАД почала антикризову кампанію «Курс на 6.0» і 13 лютого проведе акцію протесту біля Кабміну і Нацбанку. Наша мета – донести до влади економічні вимоги більшості суспільства та бізнесу.

В умовах економічної кризи влада відверто діє в інтересах олігархів-експортерів та зовнішніх кредиторів. При цьому тягар кризових явищ перекладається на громадян, передусім середній клас, малий і середній бізнес, обрані владою на роль «дійної корови для всіх».

Основним інструментом визиску суспільства став свідомо обвалений курс гривні по відношенню до долару. Влада, яка допустила надмірну доларизацію національної економіки і масову видачу кредитів в іноземній валюті, тепер спокійно спостерігає над тим, як розоряються тисячі підприємств та мільйони громадян.

Спираючись на думку експертів із Асоціації українських банків та Ради асоціацій національних товаровиробників України, ГРАД розробив прості та ясні вимоги до органів державної влади, метою яких є стабілізація фінансової системи та пожвавлення економіки:

1. Стабілізувати курс гривні до долару - 6,0 : 1

2. Захистити права позичальника та вкладника на:

·        переведення доларових кредитів у гривню;

·        заборону односторонньої зміни умов кредитування;

·        реструктуризацію боргів позичальників перед банками;

·        зняття коштів із депозитів.

3. Забезпечити пожвавлення економіки:

·        забезпечити доступні гривневі кредити для малого та середнього бізнесу;

·        кардинальне зниження податків для населення та бізнесу (зменшення ПДВ до 5%, податку на прибуток - до 5%, запровадження єдиного податку з ФЗП - 20%);

·        збільшення податків «на олігархів» (податку на надра - до 7% від обороту на рік, запровадження податку на надлишкову невиробничу нерухомість - до 1% вартості).

ГРАД закликає однодумців з усіх куточків України об'єднатися довкола ключової вимоги стабілізації фінансової системи - «Курс на 6.0".

      Без розуміння ходи мислення автора тексту, важко зрозуміти як сутність процесу, так і особисті перспективи. Володимир Панченко, письменник і видавець оригінального часопису, це прекрасно розуміє й опосередковано знайомить з Кординатором громадської організації ГРАД Андрієм Денисенком. Початок цитати: 

Хочеш змінити країну? Почни з себе!
Замість маніфесту громадянського суспільства та стратегії дій громадської організації ГРАД

      Алергія суспільства на корумповану, байдужу до потреб громадян владу та прісно-кволу однояйцеву з нею опозицію останнім часом набула хронічного характеру. Приховане стало явним, очевидне ріже в очах – ми не маємо національної еліти, наш політичний клас – це зібрання амбітних властолюбців, рвачів і маніпуляторів, яке не здатне рухати країну вперед, не здатне адекватно реагувати на виклики сьогодення, останнім з яких стала фінансово-економічна криза. Партії перетворилися на закриті акціонерні товариства, а прості партійці – на обслуговуючий персонал власників контрольного пакету акцій. Здійснювати зв'язок суспільства і влади нікому, виконувати функції опозиції - теж. Євроінтегратори і антинатовці, москвофоби і американоненависники неодноразово викриті як політичні актори-невдахи та ідеологічні імітатори. Маски зірвано, вчорашні політичні кумири, лідери мега-партій і мега-блоків, поіменованих на їхню же честь, впали на  власні розтрощені рейтинги. Чи, наче павуки у рімейку популярного колись шоу «За склом», продовжують з останніх сил дожирати один одного на очах мільйонів людей, які давно не приховують своєї огиди до цього видовища.
     Але бажання перемін, нових сил, особистостей і нової політики приходить на зміну розчаруванню, апатії та зневірі аж надто повільно. Більшість виборців, попри стійке переконання що «всі політики сво…», попри небажання наступати на старі граблі, вкотре готові безсило розвести руками, приречено поплентатись на дільниці і поставити хрестика навпроти прізвища зненавидженого політика чи його політичної сили. Хоча, з більшим задоволенням, поставили би жирний хрест на кар’єрі цього політика і перспективах його політичної сили. Але поки що робитимуть як робитимуть. Бо вважають, що в них немає вибору, бо старі політики погані, а нових нема, бо нові мало чим відрізняються від старих – і далі по колу. Є й такі, хто рятується втечею від реальності, усувається від вибору, ігнорує і політиків, і всілякі їхні вибори, наївно сподіваючись побудувати свій маленький комфортний світок, ізольований від негараздів чужого зовнішнього світу лицемірства та несправедливості. І перші - «реалісти-непротивленці», і другі - «романтики-ізоляціоністи», будучи вкрай незадоволені тим, як «слуги народу» запрягають і поганяють своїм господарем, так чи інакше тягнуть накинене їм ярмо і підтримують порочне статус-кво у стосунках влади і суспільства.
     Абсурдна, недо-революційна ситуація, коли верхи класично не можуть, але дуже хочуть, а низи одночасно не хочуть, не можуть і не знають чого хотіти. І що з цим робити? Я не пропоную створювати революційні гуртки бомбістів-максималістів і терористів-експропріаторів, палити чиновничо-олігархічні мерседеси і пачками відстрілювати корупціонерів, нищачи ненависну політичну дійсність, а з нею громадянський мир, рештки державних інститутів, а також кредитний автотранспорт представників пресловутого середнього класу. Я не пропоную спати на цвяхах, їсти сире м'ясо, копати криївки та штудіювати класиків марксизму чи інтегрального націоналізму, гартуючи тіло та дух для боротьби, хтозна на коли відстроченої у майбутньому. Я не пропоную «косить і забивать» чи «розслабитися і отримувати задоволення».
     Я пропоную почати з простого. Спочатку слід щиро визнати, що наше суспільство хворе – на цинізм, зневіру, байдужість, неповагу до ближнього, сріблолюбство, заздрість, брехню та гіпертрофований егоцентризм. Хабарництво, корупція, наплювацьке ставлення до народу, хамство та побутове свинство, якими просякнута українська влада – це пряме відображення хвороб і виразок суспільства, ледь-ледь збільшене оптикою вітчизняних мас-медіа. Маємо визнати, як би неприємно це не було, що клоуни, дегенерати і брехуни прийшли в НАШУ політику із НАШОГО суспільства. Ми маємо, кожен на своєму рівні, розділити з цими політиками і їхніми партійними цирками бодай частку відповідальності за те, що живемо в неправовій, недемократичній, антисоціальній та антинародній державі. Тільки так і не інакше ми зможемо зробити перший крок до того, щоби взяти відповідальність за свою країну, своє місто, своє життя, тільки так ми можемо їх змінити. Ми – це, звісно, все суспільство, але передусім – його найактивніша, найсвідоміша і найпідприємливіша частина, самостійна від влади та олігархів, здатна до самоорганізації, боротьби за свої права, здатна сформулювати нові цілі, цінності та пріоритети для країни і, врешті-решт, заступити собою збанкрутілу політичну верхівку. Ми обирали цю псевдовладу та в пику їй підтримували цю псевдоопозицію. Ми грали за їхніми правилами і не пропонували своїх. Ми маємо це змінити.
      Це не означає, що сьогодні українці мають перетворитися на унтер-офіцерську вдову, яка сама себе висікла і перекласти на себе всю провину за стан справ у країні. Самобичування, аскеза і відхід у політичний скит не вирішать наших проблем. Нам, громадянам, треба навчитися поважати себе і любити ближнього, нам треба навчитися відкривати один одному серця і простягати руку допомоги. Нам самим треба стати моральнішими, чеснішими, добрішими, принциповішими та дієвішими. Нам треба навчитися об’єднуватися та довіряти друг другу, бути солідарними громадянами. Усвідомлення свободи через відповідальність, перетворення особи на особистість, мешканця на громадянина, ходока до влади на співзасновника держави – ось необхідна нам усім революція духу і свідомості й ключовий поворотний пункт розвитку країни.
      Наступний крок – це ефективна самоорганізація, єднання небайдужих громадян поза партіями і блоками, поза кланами та закамуфльованими під громадські організації бізнес-проектами – імітантами громадської активності. Бо доки ми роз’єднані – ми лише об’єкт їхніх маніпуляцій, біомаса і перегній для олігархії, диктатури чи охлократії. Нам же потрібно стати фактом і фактором суспільного розвитку. Необхідне гуртування у громадські організації та інші первинні інститути громадянського суспільства – будинкові й територіальні комітети, ініціативні групи, клуби, асоціації, профспілки. Таке об’єднання має відбуватися знизу – від людини до людини, від справи до справи. Почавши з себе і своєї родини, ми маємо продовжити гармонізацію і впорядкування нашого життя у своєму будинку, на своїй вулиці, мікрорайоні, у своєму селищі чи місті. Ми повинні об’єднатися довкола вирішення проблем наших територіальних громад – комунальних, екологічних, бюджетних, містобудівних. І цей процес вже повним постмайданним ходом йде на місцевому рівні.
      Саме тут організації громадянського суспільства можуть проявити себе незалежно від кольору та кон’юнктури центральної київської влади. Саме тут, в низах та регіонах громадянське суспільство отримає перший досвід контролю за місцевою владою і здобуде свої перші перемоги у боротьбі за конкретний будинок, парк, дитячий майданчик чи трудовий колектив. І це значно краще і продуктивніше для себе й для людей, ніж підносити агітснаряди «антимови», «трипільсько-атлантичного співтовариства» і «сотонато» до заіржавілих агітгармат кольорових політпроектів, з яких вже не перший рік обстрілюють і руйнують інститути держави, демократії і підвалини здорового глузду. Саме в боротьбі за конкретні права людей, які живуть поруч з нами, громадські організації, їхні лідери та активісти набудуть необхідної компетентності і впливу. Щоби згодом стати контрелітою, яка буде в праві і в змозі спитати владу, жорстко контролювати її дії в інтересах суспільства і, врешті-решт, самим стати владою.
      Вибори президента знов будуть змаганням двох або трьох більших та менших лих і ми навряд чи встигнемо щось у цьому змінити. Проте, місцеві вибори 2010 року стануть першим випробуванням міцності підростаючої громадянської контреліти. Щоби здолати цей рубіж, нам буде треба йти на місцеві вибори, створюючи справжні громадські коаліції, місцеві виборчі блоки і висуваючи свої списки до місцевих рад та кандидатів на посади міських голів. І перемагати, використовуючи як юридичні суб’єкти висування громадянських по своїй суті місцевих блоків, маловідомі організації дрібних політичних партій. По тому, на парламентських виборах 2011 року – із мережі місцевих громадянських блоків, на основі ідеологічної єдності та прагнення змін в масштабах країни – має постати загальноукраїнська партія нового покоління – партія середнього класу та всіх, хто готовий ним бути, партія активної, реформістської і водночас патріотичної частини суспільства. Чи, зрештою, декілька партій з ухилами вліво і вправо – у відповідності до ідеологічних запитів суспільства.
     Партії майбутнього, які створюватимуться знизу догори, а не так, як зараз, які формуватимуть курс керівництва починаючи з первинних організацій, а не виконуватимуть вказівки центру, які матимуть міцну ідеологічну основу, а не лише ікону лідера, партії майбутнього, які в дійсності відображатимуть інтереси і прагнення певної частини суспільства, а не олігархів чи фаворитів партійного фюрера – такі партії можуть виникнути лише на основі самоорганізації громадянського суспільства. Саме таким є єдино можливий шлях нових ідей та справді нових політиків в українську політику – через контрструктури громадянського суспільства, через бойкот та поборення партійно-блокових мацаків нинішнього політбомонду. Бо нове вино заливають лише у нові міхи. Саме таким є алгоритм очищення суспільства, перезавантаження політикуму та перезаснування держави. 

_________________________________________________________________________
      P.S. Коли два з половиною роки тому ми створювали ГРАД, ми сподівалися на сталий розвиток економіки та суспільства і не припускали, що слово криза в Україні зможе зазвучати так само боляче, як і в дев’яності. Ми прагнули зосередитися на вирішенні практичних місцевих проблем і не збиралися, як ми казали, завчасно стрибати у загальноукраїнський космос. Так нам бачилася ідеальна схема поступового виростання нашої організації. Від цієї позиції нам і досі важко відмовитися. Але фінансово-економічна пошесть, яка вже сьогодні розорила тисячі підприємств, викинула на вулиці сотні тисяч безробітних, поставила на межу зубожіння мільйони позичальників та вкладників, внесла свої перші корективи в наші плани. Бачачи, як в інтересах кількох «експорт-орієнтованих» олігархів штучно занижують курс гривні, як цим знищується малий і середній бізнес, знекровлюється найбільш активна частина суспільства, ми прийняли рішення вийти за межі вже звичних для нас суто місцевих дій. Звернувшись до експертів, ГРАД сформулював чіткі економічні вимоги до органів державної влади, які відповідають інтересам більшості суспільства і розпочав загальноукраїнську за своїм звучанням акцію «Курс на 6.0» з гаслом «Вимагай сильної гривні!». Отже, ми вирушаємо на Київ – щоби зробити свій перший крок для антикризової мобілізації суспільства, для того, щоби показати приклад іншим громадським середовищам. Для того, щоби схитнути інертну масу суспільної байдужості та зневіри, які заважають нам подолати кризу. І не виключено, що ця ж сама криза внесе свої корективи і в запропоновану нами ідеальну схему очищення і оновлення українського політикуму. Втім, справа не в схемах, справа у принципах.
        Координатор громадської організації ГРАД     Андрій Денисенко (Кінець цитати)

___________________________________________________________      

        Чомусь моє нутро мені каже, що це ще не визрілий, й навіть не пагін, а висіяне поле людської зневіри й перші камені в фундаменті критичного сприйняття дійсності нашим суспільством. Ці тексти, ці процеси мені цікаві в першу чергу тим, що починаєш надіятися, що ти не один. Проте чи знають ці хлопці отця Гапона? Принаймні, хлопці ще не розуміють різниці між словами "незалежний" і "вільний" чи "свободний"...